Друга презентація, 14.11 також у Львові

На яку мене запросила Галина @budilova_h, вона оживила книжку у друковану.

Illustration

Школа, 50 дітей.
Ведуча Марія @novykovaa привіталась і розповіла трохи про мене і другу книжку "Соняхового лева", яка також написана під час війни.
Діти відповідали на запитання, щось самі розповідали і здалося, що це більш виплеск накопичених емоцій. Діти шуткували, чекали мультика і звісно багато голосили. Але те що я чула, розривало у середині, хотілося обійняти, кожного. У них також біль, вони втомилися і за сміхом є багато тривоги.
Емоції були різні і їх бажання також. Хтось хотів помсти, ракет і ненаведів. Хтось хотів маленького свята і чекали чогось магічного. А одна дівчинка мріяла про людину, якої вже не було поряд. Дивовижно. Мурахи, назавжди…
А ще був один хлопчик, я майже одразу звернула на його поведінку увагу, адже він цього праг. Такий трохи не слухняний, іноді щось викрикував дерзисте, а іноді дотепне для сміху оточуючих. Але мені здалося, що за цією грою скривається тривога, та щось приховано та болить…Хлопець ще на початку викрикнув, що не вірить у магію, чар неймнує і взагалі склалося відчуття, що він ще трохи встане і вийде. Мені дуже хотілось поспілкуватись з ним трошки після завершення заходу і сподівалась, що він підійде.Адже, як так не вірити в щось? Ми самі можемо творити дивовижні речі. Дарувати емоції доброти один до одного, допомогати у складнощах. І от коли стаємо дорослішими - це і є для нас магія добра. Чи я помиляюсь? 
У кінці він всеж таки підійшов до мене на підписання книжки, дякую йому за це.Поки підписувала, розповіла про воєнного, з яким їхала у потязі на зустріч до них.І кажу хлопцю: -знаєш що я зробила, коли військовий сів навпроти мене?-Що? Трохи неуважно, але питає.-Я дістала із валізи книжку «Віра в серці» дуже хвилювалась, але наприкінці нашої подорожі протягла її дякуючи йому, за наш захист і сказала що дуже хочу щоб ця історія була в нього, що у кінці буде «ось так» показала на останню картинку, де сім‘я обіймалася і тато був у такій ж військовій формі. Військовий посміхався, був вдячний і після подарунку трохи розповів про його сімʼю. Йому було дуже приємно. Здалося що ми дякували один одному.-Це добро і віра, розумієш? Кажу я хлопчику. 
Останнє що я сказала хлопцю, це те щоб він вірив у добро і створював його сам навкруги себе.

Illustration
Illustration